Справжні, культивовані чи пластик: перевірка перлів

Три категорії, і підробкою є лише одна

Перли поділяються на три види, і найбільше плутанини спричиняє середній.

• Природні перлини утворилися в дикому молюску без будь-якої участі людини. Вони рідкісні, майже завжди антикварні, і більшість тих, що в обігу, нанизали ще покоління тому.
• Культивовані перлини виросли всередині живого молюска, якому навмисне ввели кульку з мушлі або шматочок мантійної тканини, а тоді на місяці чи роки лишили у воді. Молюск наклав перламутр навколо імплантата рівно так, як накладав би навколо природної подразної частинки. Культивована перлина — справжня перлина, і називати її підробкою просто хибно.
• Штучні перли — це кульки зі скла, пластику чи мушлі, вкриті перламутровим лаком. Нічого живого до цього не причетне.

Майже всі перли, які продають сьогодні, культивовані. Тож практичне питання перед більшістю людей — не природні проти культивованих, а перламутр проти лаку.

Проба зубом і те, про що вона каже

Перламутр складається з накладених одна на одну пластинок арагоніту, викладених мікроскопічно тонкими шарами. Якщо легенько провести перлиною вздовж різального краю переднього зуба, ця будова відчувається ледь шорсткою, ніби піщаною. Скляна чи пластикова кулька під гладеньким лаком відчувається слизькою, як полірований ґудзик.

Робіть це легко, на власних перлах, краєм зуба, а не пласкою його частиною, і потім протріть перлину. Те саме скаже вам тертя двох перлин одна об одну.

Межі цієї проби важливі. Кращі імітації роблять із фактурним покриттям саме для того, щоб її обійти, а сильно полірована культивована перлина з дуже тонкою поверхнею може відчуватися майже гладенькою. Вона ще й мовчить про те, що люди насправді питають, бо і природні, і культивовані перлини — це перламутр, і обидві шорсткі. Слизьку перлину вважайте приводом узятися за лупу, а шорстку — підбадьоренням, а не доказом.

Отвір — найчесніша частина перлини

Лупа 10x і яскраве світло біля свердленого отвору дадуть більше, ніж усі інші домашні перевірки разом узяті.

На культивованій перлині з кулькою-ядром часто видно будову в розрізі: напівпрозорий шар перламутру над крейдяно-білою кулькою й тонку темнішу лінію між ними. Товщина цього шару — головне питання якості перлини, бо тонкий шар протирається біля отвору й з боків, там, де перлини труться в нитці.

На імітації покриття поводиться як фарба, бо це і є фарба. Шукайте рваний або лускатий край біля отвору, місце, де покриття піднялося й видно білий пластик чи прозоре скло під ним, і отвори, що виглядають заокругленими або ніби підплавленими, а не чисто просвердленими. Барвник теж часто видно тут, зібраним в отворі.

Пройдіться поглядом і вздовж нитки. Там, де перлини роками терлися одна об одну, імітація показує голу кульку, а справжня перлина — стоншений перламутр.

Поверхня, обертон і орієнт

Перлини ростуть, тож однаковими вони не бувають ніколи. На справжній нитці ви знайдете ледь помітні хвильки, дрібні вади, точкові заглибинки та найменші відмінності у формі й діаметрі від перлини до перлини. Нитка машинного виробництва однакова від кульки до кульки, і сама ця досконалість і є прикметою.

Варто знати два слова. Обертон — це слабкий вторинний колір, що плаває над кольором тіла: рожевий, срібний чи зелений над вершковим; найлегше його побачити на краю перлини в розсіяному денному світлі. Орієнт — це мінлива райдужність, що виникає, коли світло заломлюється крізь багато шарів перламутру, і вона рухається, коли ви повертаєте перлину. Обидва походять від шаруватої будови, а лакована кулька здатна лише на плаский рівний полиск, який лежить на поверхні й нікуди не рухається.

Вага, температура і те, чого не можна робити ніколи

Дві швидкі перевірки разом із їхніми межами. Імітація на скляній основі помітно важча за перлину з перламутру того самого діаметра, а пластикова помітно легша, тож нитку, яка в руці відчувається неправильно, варто оглянути. А ще справжні перли на перший дотик прохолодні й повільно нагріваються від шкіри, тоді як пластик уже має температуру кімнати. Скло теж прохолодне, тож температура відділяє пластик від перлини, а не імітацію від справжньої.

Чого не робити ніколи: жодного вогню, ножа, кислоти, відбілювача, ультразвукової мийки й розчину для срібла. Перламутр м’який, приблизно 2,5–4 за шкалою Мооса, його тримає купи органічна речовина, і в кислоті він розчиняється. Кожна руйнівна перевірка, описана в мережі, нищить саме те, що ви намагалися визначити. Перли нанизують на шовк, який парфуми, лак для волосся й піт неухильно псують, тож надягають їх останніми, а знімають першими.

Акоя, прісноводні, Південних морів і таїтянські

Культивовані перли походять від різних молюсків із різних вод, і саме вид визначає і вигляд, і ціну.

• Акоя — морські, вирощені в Японії та Китаї, зазвичай 6–9 міліметрів, дуже круглі й різко дзеркальні, білі або вершкові з рожевим чи срібним обертоном. Вирощені на кульці-ядрі, тож шар перламутру відносно тонкий.
• Прісноводні — вирощені в скойках, переважно в Китаї, зазвичай лише з мантійної тканини, а отже, суцільно перламутрові. Ширший діапазон форм і природних кольорів, зокрема персиковий і лавандовий.
• Південних морів — найбільші, приблизно 9–16 міліметрів, з Австралії, Індонезії та Філіппін, білі, срібні або природно золотаво-жовті, з товстим перламутром і м’яким атласним блиском.
• Таїтянські — природно темні перли з Французької Полінезії, сірі, зелені, баклажанові та змішаних тонів, які називають павичевими.

Фарбовані прісноводні перли постійно продають як темні. Природний темний колір нерівний і складний навіть у межах однієї перлини, тоді як барвник виглядає пласким і збирається біля отвору.

Читайте нитку, а не лише перлини

Вузлики між перлинами — це ознака якості, а не оздоба. Вузлик не дає перлинам стиратися одна об одну й означає, що обірвана нитка коштуватиме вам однієї перлини, а не п’ятдесяти. Добрі нитки завузлені між кожною перлиною, і кожен вузлик щільно притиснутий до отвору. Дешеві імітаційні нитки часто без вузликів, хоча деякі завузлюють саме для того, щоб виглядати як слід.

Застібка — теж доказ. Нитка добрих культивованих перлів майже завжди закінчується золотою чи срібною застібкою, часто з клеймом, бо ніхто не завершує серйозну нитку покритим недорогоцінним металом. Сфотографуйте застібку з обох боків, як пояснює наш посібник про зйомку прикрас.

Шовк розтягується й забруднюється. Нитку, яку часто носять, зазвичай перенизують щороку-два, а ту, чия нитка помітно провисла, не варто надягати, доки цього не зроблено.

Що справді розв’язало б питання

Імітацію зазвичай упізнає за хвилину будь-який ювелір із лупою. Природні проти культивованих — інша річ, і надійна відповідь тут одна: рентгенографія в гемологічній лабораторії. Знімок показує внутрішню будову — суцільну кульку під перламутровою оболонкою в одному разі й концентричні кільця росту навколо крихітного центру в іншому, — і ззовні цього не видно ніяк. Лабораторії на кшталт GIA застосовують також рентгенофлуоресценцію, щоб відрізнити прісноводний матеріал від морського, і спектроскопію, щоб виявити барвник.

За світлиною Carat може визначити нитку як перли, подати вид, форму, блиск і стан як спостереження та відзначити вкриту лаком кульку там, де на зображеннях видно, що покриття зраджує. Те, що він повертає, є оцінкою, а на питання «природні чи культивовані» чесною відповіддю за зображенням буде «невідомо». Якщо нитка може виявитися природною — успадкована, без документів, незвично гарна, — саме на лабораторний звіт варто витратити гроші.